Gdy artyści i aktywiści sięgają po broń, twórczość musi ustąpić miejsca walce o ojczyznę. O życiu w Kijowie, rosyjskim kolonializmie i planach na odbudowę Ukrainy Oleksandr Burlaka opowiada Marcinowi Polakowi.

 

Podczas naszych rozmów parę razy zastanawiałem się, od czego powinienem zacząć. Słyszałem wypowiedź ukraińskiego żołnierza, który mówił, że ludzie pytają „jak się masz?”, a on pięć minut wcześniej włożył towarzysza do czarnej torby. Oczywiście Twoje doświadczenie jest nieco inne, ale był taki moment, gdy w Twój dom w każdej chwili mogła trafić rakieta.

Dzieją się rzeczy tragiczne i uczymy się o tym mówić – opowiadać o wojnie dzieciom, rozmawiać o śmierci. Ta rozmowa jest potrzebna zarówno naszej psychice, jak i tym, którzy nie potrafią już mówić. Ciekawe jest to, że sztuka teraz raczej milczy, a wiele nowych zjawisk pojawia się każdego dnia w kulturze popularnej: muzyka, memy. Potwierdza to moje przekonanie o ważnej roli popkultury w kształtowaniu się społeczeństwa. Choć być może dzisiaj powstają także przyszłe klasyki literatury ukraińskiej.

 

Jak wygląda teraz życie w Kijowie, a jak wyglądało jeszcze cztery tygodnie temu?

Alarmy przeciwlotnicze znowu stają się coraz częstsze. Punkty kontrolne są usuwane z ulic. W pierwszych dniach mieliśmy poczucie nierealności tego, co się dzieje. To jak półsen, jak film akcji klasy B. Wiele osób zapomniało o jedzeniu, mimo że trzeba było coś zrobić, by przygotować się do ewakuacji swoich bliskich. Postapokaliptyczne miasto, nieuregulowane skrzyżowania, kolejki po jedzenie, korki na wyjeździe i karabiny maszynowe. Spalone pojazdy wojskowe, potłuczone szyby witryn sklepowych i łuski na asfalcie. Osoby mieszkające w metrze z dziećmi i zwierzętami, polowanie na czynne apteki.

Teraz miasto przystosowało się do nowych warunków. Tyle że jest godzina policyjna, działają punkty kontrolne. Służby mundurowe mogą sprawdzać dokumenty czy rzeczy kilka razy dziennie. Sprzęt fotograficzny może być przez nie postrzegany jako broń. Ale na pierwszy rzut oka jest mniej konfliktów, ludzie są życzliwsi dla innych, pomagają nieznajomym. Kijów jest pod tym względem uprzywilejowany i działania wojenne nie dotknęły nas mocno. Chociaż są martwi, ranni, są zniszczenia. Ale to nic w porównaniu z horrorem, który rozegrał się na terenach położonych na północny zachód od miasta. Można bez końca wymieniać tych, którzy są w trudniejszej sytuacji i potrzebują pomocy. Dlatego chce się uznać własne doświadczenie za nieistotne i wymienić Mariupol, Czernihów, Sumy, Irpień, Buczę, Vorzel, Hostomel, Moszczun, Makarów, wszystkie miasta i wsie.

 

IMGP4735fot. Oleksandr Burlaka 

Wiele osób chce wydawać pieniądze na kulturę, ale nie zdają sobie sprawy, że nasza kultura może nie przetrwać, jeśli w pierwszej kolejności nie pokonamy wroga na froncie

 

Człowiek potrafi łatwo adaptować się do nowej rzeczywistości. Opowiadałeś mi historię z kawiarni, która działała nawet w trudnych momentach.

Mówiłem o kawiarni obok mojego domu, która została otwarta w połowie marca. Był to stosunkowo spokojny dzień. Nieznajomy zamówił cappuccino i powiedział, że tego ranka leżał na podłodze w pociągu pod Kijowem podczas ostrzału linii kolejowej. Po godzinie otworzył drzwi wagonu od środka i wrócił do domu, łapiąc podwózkę. W marcu podróż pociągiem do Kijowa była często przerażającym doświadczeniem, gdy w pustym, ciemnym wagonie oczekiwało się na dalszy rozwój wypadków.

 IMGP4682fot. Oleksandr Burlaka  

 

W jaki sposób pomagasz osobom, które wyjechały? Jak one pomagają Tobie? Wspominałeś, że znajomi wysyłają Ci klucze, a Ty podlewasz rośliny w ich mieszkaniu, zabierasz wiosenne ubrania i wysyłasz na zachód. Minął miesiąc od wybuchu wojny, a oni mieli ze sobą tylko zimowe rzeczy.

Każdy, kto nie jest na froncie, ma członka rodziny lub znajomego w wojsku, krewnych w starszym wieku. Albo znajomych, którzy są krewnymi zabitych w wojnie.

Przyjaciele wożą do wiosek jedzenie i telefony komórkowe dla osób, które spędziły miesiąc w piwnicach. Jeśli nie masz pieniędzy, pomagasz swoim zagranicznym przyjaciołom kierować fundusze tam, gdzie są potrzebne. Wiele osób chce wydawać pieniądze na kulturę, ale nie zdają sobie sprawy, że nasza kultura może nie przetrwać, jeśli w pierwszej kolejności nie pokonamy wroga na froncie. Warto przekazywać darowizny na cele humanitarne i przyjmować uchodźców. Ale to metoda radzenia sobie z objawami. Obecnie najlepszym sposobem, by pomóc kulturze, jest przekazywanie darowizn na rzecz Sił Zbrojnych Ukrainy lub batalionów ochotniczych. Wielu artystów, pisarzy, architektów chwyciło za broń.

 5D1A405D 9107 4F94 9A4C EA567276C4C3fot. Oleksandr Burlaka  

 

Czy obecnie pracujesz normalnie?

 Bardzo trudno jest pracować, ale mam dziecko i pomaga mi wyrobiony nawyk trzymania się codziennej rutyny. Inna sprawa, że ​​zajmuję się kulturą. Przed inwazją pracowałem nad trzema wystawami i otwarciem muzeum, zaplanowanymi do kwietnia. Teraz wszystkie te projekty są wstrzymane. Zająłem się ładowaniem i dostarczaniem żywności i lekarstw. W wolnym czasie przygotowuję niewielki projekt rezydencyjny w Kijowie, przeznaczony dla artystów, którzy musieli przenieść się z południa i wschodu. W jego rezultacie ma zostać zrealizowana mała budowla.

 

IMGP4704 2
fot. Oleksandr Burlaka 

 

Gdzie jest Twoja rodzina?

Moja rodzina jest w Europie zachodniej. Dzięki przyjaciołom znalazła miejsce do życia, obecnie przenosi się do czwartej lokalizacji. Rodzice i inni krewni są w Kijowie.

Celem nie jest odbudowa konkretnych budynków, ale stworzenie harmonijnej i bezpiecznej przestrzeni dla naszego i przyszłych pokoleń

 

Jak zmieni się architektura po wojnie? Ukrainę czeka wielka odbudowa.

Niedawno na pobliskim placu budowy pojawili się pracownicy. Myślę, że branża budowlana, deweloperzy nie są zainteresowani rozmowami, tylko złagodzeniem zasad i rozpoczęciem pracy. Jednak w trosce o potrzeby społeczeństwa projektowanie należy poprzedzić dyskusją, określeniem zadań, procedurami konkursowymi. Aby proces odbudowy był systematyczny i rzetelny, musi być zinstytucjonalizowany. Trzeba korzystać z doświadczeń zagranicznych, doświadczeń historycznych, wypracowanych już rozwiązań. Celem nie jest odbudowa konkretnych budynków, ale stworzenie harmonijnej i bezpiecznej przestrzeni dla naszego i przyszłych pokoleń. Bardzo niebezpieczne są też tymczasowe rozwiązania czy błyskawiczna realizacja reprezentacyjnych projektów i szybkie upamiętnienie tragedii na potrzeby PR-owego wizerunku. Choć niektóre ikoniczne budowle lub fragmenty przestrzeni miejskich powinny, być może, zostać odtworzone czy odrestaurowanie, jako istotne dla zbiorowej pamięci.

 24DD92B7 5A2D 4F0C B01D 1C109D708A5Dfot. Oleksandr Burlaka 

 

Czy to jest szansa, żeby zerwać z dziedzictwem szklanych domów i budować ekologicznie, z odzyskanych materiałów i energooszczędnie? Czyli z jednej strony z myślą o planecie, a z drugiej – tak by uniezależniać się od paliw kopalnych i politycznych konsekwencji ich wykorzystywania? A może to nie ma na razie znaczenia, bo architektura ma przede wszystkim dawać schronienie? W dyskusji na facebooku Tomek Fudała zauważył, że ruiny drugiej wojny światowej nie były zanieczyszczone toksycznymi materiałami: stopionym AGD, plastikami, styropianem, itd. Te dzisiejsze są pełne okropnych substancji i odzysk ich będzie bardzo trudny...

Myślę, że jeszcze tego nie rozważaliśmy. Tak, to są toksyczne pozostałości. Ale dopóki na wyzwolonych terytoriach znajdują się miny, niewybuchy, to te pierwsze wydaje się nieistotne. Na Ukrainie są dość rozwinięte małe przedsiębiorstwa zajmujące się przetwórstwem tworzyw sztucznych. Mam nadzieję, że ta branża będzie się rozwijać dalej. Trwają walki i wciąż istnieje groźba uderzeń rakietowych. W skali globalnej wszystko to dzieje się na terytorium w pobliżu, wydaje mi się, 16 działających reaktorów jądrowych, kaskady wielkich elektrowni wodnych. Płonął las czarnobylski. Główne bitwy tej wojny toczą się teraz na pozostałościach legendarnego Wielkiego Stepu, tzw. Dzikich Pól.

 87197D56 34E6 4408 90C8 C71179592174fot. Oleksandr Burlaka 

 

Trwa prawdziwa wojna, a wcześniej – jak to ująłeś w swoim projekcie Neoplazm – toczyła się wojna między interesami „elity” a interesami społeczeństwa. Przestrzeń publiczna znikała pod naporem prywatnych interesów, likwidowano ogrody publiczne, by zrobić miejsce dla „elitarnych osiedli mieszkaniowych”, skwery zamieniały się w centra handlowe. Wojna trwa, ale miejmy nadzieję, że szybko się skończy. Wkrótce trzeba będzie rozważyć, w jaki sposób kreować lepszą przestrzeń publiczną. Myślę, że na początku dużą rolę może odegrać architektura tymczasowa czy w duchu DIY. Widzę tu dużą przestrzeń do działania dla architektów aktywistycznych. To też Twoja działka.

Oczywiście, duża część odbudowy będzie odbudową samodzielną. Ludzie już zaczęli naprawiać swoje domy, tam gdzie jest to możliwe. Architekci-aktywiści są potrzebni, tyle że oni na razie zajęli się renderem pięknych obrazków, a nie wyszli do ludzi. Całkiem sporo ukraińskich architektów w ostatnich latach tworzyło w dziedzinie aktywistycznych przestrzeni publicznych. Możemy wspomnieć chociażby o Scenie w Dnieprze, wspólnym projekcie z polskimi architektami. To raczej konsekwencja Majdanów, myślę, że ten temat pozostanie ważny. Co ciekawe, pojawiają się już głosy o zmianie typologii architektury mieszkaniowej w związku z wojną. Chodzi o kwestie regulacji dostępu do schronów przeciwbombowych, chronionej przestrzeni wewnątrz każdego mieszkania, itd.

 

DSC 0155fot. Oleksandr Burlaka 

 

Ukraińska artystka Lada Nakoneczna mówi, że „dla Rosji bardzo ważne jest nie tylko zniszczenie Ukrainy, ale także zniszczenie ukraińskiej kultury”. Wiadomo, że to się nie udało i nigdy nie uda.

W okupowanych miastach widzimy, że pomimo różnych niedorzecznych zarzutów ze strony Rosji, takich jak sugestia wykorzystywania gołębi jako broni biologicznej, prawdziwym zagrożeniem jest samo istnienie Ukrainy, jej podręczników i kultury. Na listach celów zamachów widzimy działaczy kulturalnych i politycznych na równi z wojskowymi. Nie da się pomóc kulturze w oderwaniu od reszty kraju, ona jest jego częścią. Rosyjskie kierownictwo lubi rysować historyczne paralele między swoim reżimem a imperium z XVIII i XIX wieku. Można łatwo zauważyć, że współczesna rosyjska wojna zaborcza w sferze kultury powtarza lub kontynuuje działania imperium na okupowanych terytoriach Ukrainy: mordowanie działaczy kultury, niszczenie książek, archiwów, muzeów, przymusowa mobilizacja, zakaz języka. Nasza kultura jest dziś przede wszystkim kulturą militarną.

Podstawą koncepcji „ludów braterskich”, opartej na rasowej bliskości między Słowianami, jest całkowicie rasistowskie założenie

 

A co sądzisz o bojkocie kultury rosyjskiej? W Polsce duże oburzenie wywołała rozmowa z Iwanem Driominem (ps. Face), rosyjskim raperem, jednym z nielicznych tamtejszych artystów, którzy przeciwstawili się agresji Rosji.

Nie wiem, o jakim wywiadzie Ivana Driomina mowa. Ale nie mogę nie cieszyć z tego, że jedna z jego piosenek stała się aktualna i teraz mieszkańcy Petersburga żują swoje kutasy jak burgery. Podstawą koncepcji „ludów braterskich”, opartej na rasowej bliskości między Słowianami, jest całkowicie rasistowskie założenie. Zgodnie z nim Rosja jest „starszym bratem”, który poprzez morderstwa i gwałty „nauczy” młodszego życia. Jest to patriarchalne i rasistowskie podejście, które w całości opiera się na dominacji jednych nad innymi, w oparciu o mityczny prymat. W kulturze rosyjskiej kolonialne postrzeganie Ukrainy jest zakorzenione nawet w języku. Sami muszą sobie z tym poradzić.

 275fot. Oleksandr Burlaka 

 

W tym samym wydaniu „Wolnej Soboty”, dodatku „Gazety Wyborczej”, litewska pisarka i historyczka sztuki Kristina Sabaliauskaitė pisze: „Przez wieki jednym z głównych zmartwień rosyjskich intelektualistów było pytanie: Co świat o nas pomyśli. Najważniejsze jest to, żeby w żaden sposób nie umniejszano wspaniałości naszej kulturalnej fasady.” Już wiemy co się kryje za tą fasadą. Zatem już się tym nie zajmujmy…
Poleć naszym czytelnikom i czytelniczkom ukraińskich artystów i artystki, na których powinniśmy zwrócić uwagę.

 

Muzyka pop, która pomoże zrozumieć aktualną sytuację:

Surface Tension , My was wszystkich zabijemy

JOCKII DRUCE, Co wy bracia

Szkoła muzyki tradycyjnej Ryś, Jak męczą się przeklęte orki

Palindrom, Jurij Bondarczuk, Z bukietem róż

Milktuth, Easy

Jeśli chodzi o sztukę, moje obecne preferencje wyglądają następująco:

Jestem fanem Kateryny Lisovenko

i Zheni Oliynyk

Architektura:

Nadzieję budzi platforma open source dla badaczy i projektantów ReStart Ukraine

 

Rozmowa została przeprowadzona 20.04.2022


-
 

Oleksandr Burlaka - ur. 1982 w Kijowie na Ukrainie. W 2005 r. ukończył Wydział Architektury Kijowskiego Narodowego Uniwersytetu Inżynierii Lądowej i Architektury. Jego praktyka artystyczna obejmuje fotografię, instalacje, analizuje architekturę i jej przemiany na Ukrainie. Był członkiem Grupy Melniczuk-Burlak (2007-2011), Grupy Tematycznej (2011-2016), współzałożycielem i członkiem interdyscyplinarnej grupy kuratorsko-aktywistycznej Khudrad. Wydawnictwo Osnova opublikowało jego fotoksiążki Balkon szyk (2019) i Prawosławny szyk (2020). cargocollective.com/burlaka



Marcin Polak – artysta i kurator poruszający się na styku działań artystycznych i społecznych. Inicjator działań z cyklu „Zawód Artysty”, mających wpłynąć na zmianę polityki kulturalnej. Założyciel i redaktor portalu „Miej Miejsce“. Współprowadzi latającą „Galerię Czynną“. Absolwent PWSFTViT w Łodzi. Stypendysta MKiDN. W 2016 został odznaczony honorową odznaką „Zasłużony dla Kultury Polskiej“.

 

- 

 

 

Українська версія

 

-  519FED79 0DF0 4B8B 811C 5A5E9250EB2A3фото: Олександр Бурлака 

 

Військова культура

 

Коли митці та активісти беруть до рук зброю, творчість має поступитися місцем боротьбі за Батьківщину. Олександр Бурлака розповідає Марціну Поляку про життя у Києві, російський колоніалізм та плани відбудови України.

 

 

Під час наших розмов я кілька разів думав, як почати цю розмову. Звісно, ​​це дещо інше, але я чув, як український військовий казав, що люди питають його «як справи?», а він п’ять хвилин тому поклав свого супутника у чорний мішок. Був момент, коли ракета в будь-який момент могла влучити у ваш будинок.

Відбуваються трагічні речі і ми вчимось про це говорити: про війну дітям, про смерті. Це проговорення потрібне і заради власної психіки і заради тих хто вже не може сказати. Цікавим є те як загалом мовчить зараз мистецтво і як багато нового кожен день з'являється в популярній культурі: музика, меми. Це ще раз підкріплює мою впевненість у важливості ролі поп культури в справі трансформації суспільства. Хоча, мабуть, у ці дні також пишеться майбутня класика української літератури.

 

Яке життя в Києві зараз, а яким воно було чотири тижні тому?

У Києві зараз знову почастішали повітряні тривоги. На вулицях прибирають блокпости. У перші дні було відчуття нереальності того, що відбувається. Начебто напівсон, начебто якийсь бойовик категорії B. Багато хто днями забував їсти, при тому що потрібно було щось робити для евакуації рідних. Постапокаліптичне місто, нерегульоване перехрестя, черги за продуктами, корки на виїзд і за автоматами. Спалені військові автомобілі, розбите скло рекламних вітрин та гільзи на асфальті. Люди, що живуть у метро разом з дітьми та домашніми тваринами, Полювання за аптеками, що працюють. 
Зараз місто адаптувалося до нових умов. Хіба що комендантська година, блокпости, кілька разів на день можуть перевірити документи, речі. Фототехніка в очах правоохоронця може бути прирівняна до зброї. Але загалом конфліктів на перший погляд менше, люди тепліше ставляться до інших, допомагають незнайомцям. Київ в цьому плані має забагато привілеїв і нас військові дії зачепили не сильно. Хоча є загиблі, поранені, руйнування. Але це ніщо поряд із жахом, що відбувся у області на північний захід від міста. Можна без кінця перераховувати тих, хто опинився у більш складному становищі і потребує допомоги. Тому хочеться видалити написане вище як несуттєве і перелічувати Маріуполь, Чернігів, Суми, Ірпінь, Бучу, Ворзель, Гостомель, Мощун, Макарів, усі міста та села.

 

2F73FA43 B104 4D03 ADBE CC3BA7C8BFE4
фото: Олександр Бурлака
  

Людина може легко адаптуватися до нової реальності. Ти розповідав історію про кав'ярню, яка працювала навіть у важкі часи.

 Я говорив про кафе поруч з моїм будинком, яке відкрилося в середині березня. Хоча був порівняно тихий день, незнайомий чоловік замовляв капучино і говорив, як того ж ранку лежав на підлозі в поїзді біля Києва. Були обстріли  залізниці попереду. За годину він відкрив ізсередини двері вагону та, спіймавши попутку, дістався додому. Подорож на поїзді в напрямку Києва протягом березня часто була моторошним очікуванням того що попереду у пустому темному вагоні.

 

  IMGP4529 4
фото: Олександр Бурлака

 

Як допомагаєш людям, які виїхали, як вони допомагають тобі? Ти згадував, що друзі висилають тобі ключі, ти поливаєш рослини в їхній квартирі, збираєш весняний одяг і відправляєш його на захід. Минув місяць, як почалася війна, а з собою вони мали лише зимовий одяг.

 

В всіх хто не на фронті тут є рідний або знайомий в армії. Або в окупації, або родичі похилого віку. Або мертвий знайомий, рідний через війну

 

На жаль багато хто хоче направити гроші типу на культуру. Не розуміючи, що наша культура може не вижити якщо на фронті не переможемо ворога зараз

Друзі возять у села людям, що просиділи місяць в погрібах, продукти, мобільні телефони. Коли грошей не маєш, допомагаю закордонним друзям направити кошти туди де вони зараз потрібні. На жаль багато хто хоче направити гроші типу на культуру. Не розуміючи, що наша культура може не вижити якщо на фронті не переможемо ворога зараз. Дарувати на гуманітарні потреби та приймати біженців – це добре. Але це питання боротьби з симптомами. Найкращий спосіб зараз допомогти культурі – пожертвувати Збройним Силам України або добровільним батальйонам. Чимало художників та художниць, літераторок та літераторів, архітекторок та архітекторів взяли до рук зброю.

  61F62787 A293 494D 833E 6F6D957E9C84фото: Олександр Бурлака 

 

Чи працюєш у звичайному режимі?

Працювати дуже важко, але в мене є дитина тож цей досвід допомагає звичка дотримуватися розпорядку дня. Інша справа в тому, що я працюю в сфері культури. Перед початком вторгнення у мене в роботі було заплановано три виставки та відкриття музею у квітні. Зараз всі ці проекти на паузі. Я займався завантаженням та розвозом їжи, медикаментів. Зараз у вільний час готую проект невеликої резиденції у Києві, призначений для художників, яким довелося переїхати з півдня та сходу. У результаті планується побудувати невелику будівлю.

  8AC443A1 8F33 4F8B A019 CAD53BE200BEфото: Олександр Бурлака 

 

Де зараз твоя родина?

Моя сім'я у Європі, дякуючи друзям знайшли де жити, переїжджають на четверту локацію. Батьки та інші родичі в Києві.

 

Як зміниться архітектура після війни? Україну чекає велика відбудова.

Днями на будівництві поряд з'явилися будівельники. Думаю, будівельний бізнес, девелопери не хочуть балачок, а просто полегшення правил для себе та великих об'ємів робіт. Натомість, заради суспільства, майбутнього початку проектування має передувати дискусія, формулювання задач, конкурсна процедура. Щоб процес відбудови був системним, ця справа має бути інституціалізована, використаний закордонний досвід, досвід історії, готові рішення. Це задача не відбудувати конкретні будівлі а створити гармонійний та безпечний простір для цього та наступних поколінь. Також дуже небезпечні швидкі, "тимчасові" рішення, негайна реалізація репрезентаційних проектів та швидка меморалізації трагедії заради PR картинки. Хоча деякі знакові будівлі чи фрагменти міських просторів, мабуть, варто відтворити чи відновити як необхідні для колективної пам’яті.

  DSC 0195фото: Олександр Бурлака 

 

Чи це шанс, щоб порвати зі спадщиною скляних будинків і будувати екологічно, з перероблених матеріалів, щоб будівлі були економними у використанні? Тому, маючи на увазі планету, водночас стає незалежною від викопного палива, яке часто є частиною політики. А може, наразі це не має значення, адже архітектура в першу чергу має давати притулок?
В обговоренні у Facebook Томек Фудала зазначив, що руїни Другої світової війни не були стерті токсичними речовинами: розплавленими побутовими приладами, пластмасами, полістиролом і т.д.  Ці сучасні сповна насичені жахливими субстанціями, і їх відновити буде дуже важко…

Думаю, ми про це ще навіть на думали. Так, це токсичні рештки. Але поки на звільнених територіях залишаються міні, нерозірвані снаряди, перше видається несуттєвим.

Це задача не відбудувати конкретні будівлі а створити гармонійний та безпечний простір для цього та наступних поколінь

 

В Україні досить розвинені малі бізнеси з переробки пластику. Надіюсь, ця галузь буде розвиватися. Бойові дії та загроза ракетних ударів продовжуються. Глобально це все відбувається на території поряд із, здається, 16-тю працюючими атомними реакторами, каскадом великих гідроелектростанцій. Горів Чорнобильський ліс. Головні битви цієї війни зараз відбуваються в залишках легендарного Великого степу, так званого Дикого поля.

 3F1FA382 BFEA 4BEB 9BB2 5277F70C877D3фото: Олександр Бурлака 

 

Триває справжня війна, а раніше, як ти сказав у своєму проекті «Неоплазма», точилася війна між інтересами «еліти» та інтересами суспільства. Громадський простір зникав під тиском приватних інтересів, зносилися міські парки, щоб звільнити місце під «елітні житлові масиви», сквери перетворювали на торгівельні центри. Війна триває, але будемо сподіватися, що вона скоро закінчиться, і, мабуть, треба буде швидко думати, як краще створювати громадський простір.  Я думаю, що на початку велику роль може зіграти тимчасова архітектура або у дусі DIY. Я бачу тут велику роль архітекторів-активістів. Це теж ваш сюжет.

Звичайно велика частина відбудови буде самостійною. Люди уже почали своїми силами лагодити свої домівки там, де це можливо. Архітектори активісти потрібні, хіба що поки вони побігли рендерити красиві картинки, а не до людей. Досить багато українські архітектори робили останніми роками в царині активістських публічних просторів. Можна згадати, наприклад Сцену в Дніпрі, спільний проект з польськими архітекторами. Це скоріше наслідок майданів, думаю, ця тема буде залишатися важливою. Цікаво, що вже лунають голоси щодо зміни житлової типології через війну. Тобто регулювання доступу до бомбосховищ, захищений простір всередині кожної квартири, тощо.

 

Українська мистецька діячка Лада Наконечна каже, що «для Росії дуже важливо не лише знищити Україну, а й знищити українську культуру». Відомо, що це провалилося й ніколи не вдасться.

Так ми бачимо по окупованим містам, що незважаючи на різні абсурдні звинувачення з боку Росії, наприклад, щодо використовування голубів як біологічної зброї, справжня загроза це саме існування України, її підручники, культура. Ми бачимо як в списках на вбивство у окупантів культурні та політичні активісти на рівні з військовими. Не можна допомогти культурі окремо від усієї країни, це її частина. Російське керівництво любить вибудовувати історичні паралелі між своїм режимом та імперією 18-19 ст. Тоді можна зрозуміти, що сучасна російська загарбницька війна в культурній сфері повторює чи продовжує дії імперії на окупованих теренах України: вбивство культурних діячів, знищення книжок, архівів, музеїв, примусова мобілізація, заборона мови. Наша культура сьогодні – це насамперед військова культура.

Наріжна для російської культури концепція «братських народів» на підставах расової близькості слов'ян є абсолютно расистською теорією

  

Що думаєш про бойкот російської культури? У Польщі велике обурення викликала розмова з Іваном Дрьоміним (він же Face) – російським репером, одним із небагатьох російських артистів, які виступили проти російської агресії.

Я не знаю про яке інтерв'ю Івана Дрьоміна мова. Але у мене не може викликати задоволення те, що одна з його пісень актуалізувалася та тепер жителі петербурга жують хуй як бургер. Наріжна для російської культури концепція «братських народів» на підставах расової близькості слов'ян є абсолютно расистською теорією. В її рамках Росія – «старший брат», який через вбивства та ґвалтування  «навчить молодшого», як жити. Це – патріархальний расистський підхід, який повністю побудовано на домінуванні одних людей над іншими за ознакою міфічної першості. В російській культурі колоніальна оптика щодо України вкорінена навіть в мові. Це їхня власна задача, що з цим робити.

 IMGP4723фото: Олександр Бурлака 

 

У тому ж номері «Вільна суббота», додатка до Gazeta Wyborcza, литовська письменниця та історик мистецтва Крістіна Сабаляускайте пише, що «протягом століть одним із головних хвилювань російських інтелектуалів було питання: «Що подумає про нас світ? Найголовніше, щоб величність нашого культурного фасаду ні в якому разі не зменшувалась..» Ми вже знаємо, що криється за цим фасадом... Порекомендуй нашим читачам і читачкам, на яких українських митців і мисткинь варто звернути увагу (мистецтво, музика, архітектура тощо).

  

Актуальне з поп музики щоб читач зрозумів картину:

Surface Tension - Ми вас всіх уб'єм

JOCKII DRUCE - Шо ви браття

Школа традиційної музики Рись - Як надоїли прокляті орки

Паліндром, Юрій Бондарчук - З букетом троянд

Мильктутғ, Easy

 

Щодо мистецтва ситуація на зараз у мене така:

я фанат Катерини Лісовенко

 та Жені Олійник

 

Архітектура: варто надіятися на open (source)
https://restartukraine.io/

 

Інтерв’ю проведено 20 квітня 2022 року

 - 

 

Олександр Бурлака (1982 р.н. Київ, Україна) закінчив архітектурний факультет Київського національного університету будівництва та архітектури у 2005 р. Художня практика включає фотографію, інсталяцію, часто досліджує архітектуру та її трансформацію в Україні. Був членом групи Мельничук-Бурлака (2007-2011), Групи Предметів (2011-2016), співзасновником і членом кураторсько-активістської міждисциплінарної групи Худрада. У видавництві «Основи» вийшли фотокниги «Балконний шик» (2019) та «Православний шик» (2020). cargocollective.com/burlaka

_

 

Марцін Поляк - митець і куратор, який працює на стику мистецької та громадської діяльності. Ініціатор серії проєктів «Zawód Artysty», спрямованої на зміну культурної політики. Засновник та редактор порталу «Miej Miejsce». Співкурує виставки мандрівної художньої галереї -  «Galeria Czynna». Випускник Державної вищої школи кіно, телебачення та театру в Лодзі. Стипендіат Міністерства культури та національної спадщини Польщі. У 2016 році нагороджений почесною відзнакою «Заслужений перед польською культурою».